Розділ 4

Через чотири роки...

Красиво одягнений чоловік кинувся на Олену і затиснув її під собою.

Він зірвав з неї одяг і торкнувся кожного дюйма її шкіри, але вона не мала сили відштовхнути його.

Вона спробувала розгледіти його обличчя, але воно було сховане в тумані й виглядало розмитим. Вона бачила лише пару очей.

Погляд чоловіка був гострий, як яструб, і навіть якщо вони робили те, що повинні робити тільки пари, в його очах не було жодних емоцій.

Це її налякало.

Раптом її серце забилося, і вона відкрила очі.

«Мамо, тобі снився кошмар?» — запитав тихий голос поруч із нею.

Лише в цей момент Олена зрозуміла, що заснула в літаку, і їй приснилася ніч її повноліття.

П'ять років минуло з тих пір, як її створила Вікторія Догерті.

Це було щось давнє, що вона залишила позаду, то чому вона мріяла про це?

Коли Олена зустріла ясний погляд сина, їй стало трохи ніяково. «Я в порядку. Довгий переліт мене просто втомив».

Олден подав їй чашку теплої води. — Мамо, як тільки вип’єш, тобі стане легше.

Потім поклав їй за спину м’яку подушку. «Ви також почуватиметеся краще, якщо вам буде комфортно».

Серце Олени розтануло від його турботи, і вона поцілувала його в щоку. «Олден, ви двоє — моє найбільше благословення в житті».

Потім вона глянула на дівчину, яка тихо спала біля неї, і на її обличчі засвітилася задоволена посмішка.

Чотири роки тому вона ризикувала зубами й цвяхами, щоб уникнути вогню, і врешті-решт їй це вдалося.

Двоє її дітей народилися недоношеними і перебували під загрозою смерті, тож у лікарні, куди вона звернулася, кілька разів казали їй, що вона має готуватися до їхньої смерті.

Олден мав сильніший організм, тому його вдалося врятувати, але лікарі відмовилися від лікування Мії.

Не маючи іншого виходу, Олена повезла дітей на лікування в іншу країну.

Зрештою, Мії вдалося вижити, але...

Поки Олена була в роздумах, дівчина прокинулася.

У неї були гарні очі. Вони були темні й яскраві, як водянисті грона чи зірки, що висять високо в нічному небі.

Але якби хтось придивився ближче, то помітив би, що дівчина ніби ошелешена.

Олена придушила жаль і смуток у своєму серці, перш ніж усміхнутися і сказала: «Ти не спиш, Мел. Хочеш молока чи води?»

Відповіді не було.

Дівчина просто дивилася на хмари за вікном. Її поведінка була такою ж відстороненою та віддаленою, як завжди.

Олена стиснула губи.

Аутизм Мії погіршувався.

Це була одна з причин, чому вона раптово вирішила повернутися в країну.

"Я принесу тобі молока, сестро. Ось, тримай ручку. Пий так. Правильно. Не брудни сорочки".

Олден передав молоко Мії і терпляче нагадав, як його пити. Незважаючи на те, що він не отримав відповіді, він все одно розмовляв з нею без зупинки.

Олена скуйовдила синові голову.

Він був найбільшим благословенням у її житті.

Якби його не було поруч, вона не знала, чи змогла б пережити останні чотири роки.

«Мамо, якщо ти продовжуватимеш скуйовдити моє волосся, воно стане брудним», — невдоволено пробурчав Олден.

Олена засміялася. — Ти ще молодий, дитинко, а вже марнославний?

Поки мати з сином балакали про час, літак досяг Сі-Сіті.

Олена повела своїх дітей забрати їхній багаж , але її зупинив метушня в районі попереду.

Хлопчик років п'яти в паніці кинувся їй на руки.

Він виглядав круто в бейсболці та піджаку, а його шкіряні туфлі давали зрозуміти, що він син багатої родини.

Олена не хотіла потрапити в халепу, тож як тільки вона допомогла йому підвестися, вона зробила крок назад.

Але хлопець тримав її за руку.

«Хтось намагається мене зловити. Якщо ти допоможеш мені, я зроблю для тебе все, що завгодно».

Гаррісон Вінтерс дивився на жінку перед собою, піднявши підборіддя. Незважаючи на свій вік, він випромінював значну ауру.

— Хто намагається вас зловити? — запитала Олена. Вона дивилася в очі хлопцеві, і чомусь відчула щем у серці.

Саме тоді, коли Гаррісон хотів відповісти, люди наздогнали й оточили його.

«Мастер Гаррісон, перестань бігати! Майстер розсердиться!»

— Майстере Гаррісон, будь ласка, поверніться з нами!

Охоронці зі смутком на обличчях благали його повернутися.

Гаррісон сховався за спиною Олени, міцно тримаючи поділ її сукні.

«Відпусти мамину сукню!» — сказав Олден і відштовхнув Гаррісона.

Охоронці зловили його в момент, коли він був далеко від Олени. «Майстр Гаррісон, припиніть знущатися. Майстер буде тут за мить, тож якщо ви знову втечете, будуть жахливі наслідки…»

Гаррісон не міг поворухнутися в руках охоронців, тому просто дивився на Олену. Чомусь він захотів побачити її знову.

— Як вас звати, пані? Він стиснув губи.

— Не твоя справа, — холодно сказав Олден і взяв Олену за руку. «Мамо, наш багаж вивезений».

Олена кинула погляд на незнайому дитину, а потім пішла з дітьми забирати свій багаж. За кілька хвилин вони зникли в натовпі.

Зазвичай впертий і неслухняний Гаррісон Вінтерс почав рватися.

Він стиснув губи й сказав: «Я повернуся з вами, але ви повинні знайти мені все про ту жінку протягом трьох днів».