Розділ 6 Божевільний

POV Руфуса:

Я ліниво сів на стілець. Дивлячись, як Шон відчайдушно намагається мені лестити, я не міг не відчути, що все це смішно.

З такою новою Alpha Black Moon Pack здавалося приреченою. Мало того, що він був дурнем, але, здавалося, у нього був поганий зір.

«Я сподіваюся, що домовленості, які я підготував для вас, будуть задовільними, принце Руфус. Якщо ви ще щось бажаєте, будь ласка, не соромтеся сказати мені. Я принесу це вам якомога швидше».

Шон усе ще щось базікав. Я ніколи не зустрічав чоловіка, більш балакучого, ніж звичайна жінка.

Я потер скроні й відчув, що починає боліти голова.

— Знову напад тієї недуги? Ще навіть не вечір, — запитав мій вовк Омар.

— Боюся, цього разу прийшло рано.

«Можливо, нам варто піти зараз».

«Ні, я все ще можу це прийняти. До того ж, якщо я піду зараз, це приверне ще більше уваги».

Кожного повного місяця мене атакували найболючіші та розколюючі головні болі, які змушували мене втрачати контроль над собою.

Щоб нікого не образити, я навчився просто замикатися у своїй кімнаті, коли прийшов час.

Я погодився прийти на цю церемонію від імені мого батька, тому що я не думав, що у мене буде ранній напад.

Тим не менш, я терпів біль, як міг, доки не закінчився бенкет. На той час у мою голову здавалося, що її одночасно стукають тисячі молотків. Це примітивне бажання знищити все на своєму шляху повільно пробивалося з мого тіла. Мені довелося тримати себе в руках і зберігати розум, поки я не зможу залишитися на самоті. Але ця допитлива Альфа залишилася поряд і вирішила перевірити межу мого терпіння.

«Принце Руфус, дозвольте мені самому вас супроводжувати». Шон наздогнав мене.

Я зітхнув і повернувся до нього. «Мені шкода, але я хотів би побути на самоті, щоб трохи спокою та тиші».

Я спробував усміхнутися, але зрозумів, що мій тон зовсім не звучить дружньо.

Обличчя Шона стало червоним, як помідор, коли він стиснув губи й прикрив рота, енергійно киваючи.

— Будь ласка, йди. Я холодно глянув на нього.

«Негайно, принце Руфус». Шон розвернувся і поспішно пішов.

Коли я нарешті відіслав Шона геть, я жваво крокував

пішов до моєї кімнати. Я ледве міг більше тримати звіра всередині.

POV Сільвії:

Я прокинувся ошелешений, але холодного повітря, що дував на моє тіло, було достатньо, щоб швидко протверезіти.

Я спробував підвестися, але зрозумів, що не можу поворухнутися. Мої руки й ноги були прив’язані до рами цього величезного ліжка, і я був абсолютно голий. Мені навіть у роті було щось запхане, що заглушувало кожен звук, що виходив із нього.

Що відбувається?

Я повернув голову, щоб оглянути навколишнє. Я був у кімнаті, яку ніколи раніше не бачив, і поруч нікого не було. Я намагався вирватися, але мотузки ставали все щільнішими навколо моїх зап’ясток. Я плакав і ревів, сподіваючись послати сигнал лиха комусь поруч.

— Замовкни! Зовні стукав у двері чоловік і лаяв мене.

"Як шкода. Це курча здавалося таким привабливим!"

З-за дверей почувся чужий голос. Я витягнув шию вище, намагаючись почути, про що вони говорять.

"Шкода? Вона просто виглядає як будь-яка інша спокусниця, з якою рано чи пізно гратимуть багато чоловіків".

«Якби її не відправили до принца Руфуса, у нас була б нагода спробувати її. Мене заводить навіть сама думка про її тіло!»

Я нахмурився, відчуваючи огиду до того, як вони говорять про мене.

«Немає шансів, що ми зможемо отримати таку хорошу річ». Один із них зрадів. «Ну, вона — подарунок від нашої нової Альфи, і її вже відправили в ліжко принца Руфуса. Я чув, що принц злий. Та дівчина, ймовірно, навіть не переживе цієї ночі».

Я зрозумів, що ці двоє чоловіків були охоронцями Шона. Здавалося, Шон мстить мені за те, що я відмовилася від нього як від друга! Звичайно, він був би абсолютно мерзотним! Я застогнав, але звук був просто приглушений. Я знову спробував звільнитися від мотузок, але тертя лише обпекло шкіру на зап’ястях.

У цей час я почув третій голос знадвору. Це було глибоко і якось магнетично. «Ви можете піти. Мені не потрібна охорона».

— Так, принце Руфус.

Це був він! Принц Руфус! Мої зіниці звузилися, і я в паніці озирнувся по кімнаті, намагаючись знайти спосіб втекти. Але як я міг втекти, якщо я не міг навіть поворухнутися? У мене не було вибору.