Розділ 7 Покарання та метелики

Ешлі

Я намагався поламати голову над дивними подіями навколо мене. Я або втрачав розум, або хтось справді робив мені якусь послугу.

Спочатку я прокидався на ліжку після того, як втратив свідомість на підлозі, а в кілька ночей знову. Далі це була випрасувана уніформа, яку я не пам’ятаю, щоб прасував. Тепер ковдру! Ту саму ковдру, яку я був дуже впевнений, що не зможу підібрати, поки ті чудовиська не замкнули мою кімнату.

Що б не відбувалося, у мене справді не було часу на це роздумувати. Сьогодні вранці з'явився новий вид мотивації. Здавалося, ніби в мене залишилися смаколики з минулого вечора, які я хотів доїсти сьогодні вранці.

Тоді я згадав причину, це був Деррік.

Я згадав нашу розмову минулої ночі, перш ніж пішов спати. На моєму обличчі закралася посмішка. Він справді вмів зі словами, і я усміхався до кінця. Я думав ще раз пройтися по чату, перечитати слово в слово, але на це не було часу.

Я хотіла поспішати до школи. Я хотів проводити більше часу з Деріком. З ним мені не довелося хвилюватися про жорстоке поводження. Він говорив зі мною так тихо, ніби боявся зробити мені боляче. Я повільно закрила очі. Я поклав руку на груди і дозволив усмішці заволодіти моїм обличчям.

Я саме глибоко вдихнув, коли хтось із силою відчинив кухонні двері. Я відірвався від мрій і швидко підвів очі, щоб побачити, хто це.

Аксель!

У руці він мав батіг. Його груди піднімалися й опускалися, коли він дивився на мене вниз. Я просунувся далі на кухню. Я хотів знайти притулок за морозильною камерою чи шафою чи будь-чим іншим, що могло б врятувати мене від жаху в очах Акселя.

Він скреготів зубами, міцно намотуючи батіг на долоню. Моє серцебиття прискорилося, коли моя спина зустрілася з морозильником. Я здригнувся від гострого болю, який пронизав мене від нещодавньої травми. Відчувалося, що це глухий кут.

« Невдячна сволота!» — гавкнув він, прямуючи до мене владними кроками. — Я бачу, ти склав для нас зразок будити тебе щоранку, га?

Я знала, що мої зведені брати мене так ненавидять. Але здавалося, що ненависть Акселя була найгіршою з усіх.

Він був самим дияволом.

Фактично, Аксель їв би лайно, ніж дав би мені спокій. Я кілька разів намагався зрозуміти, чому він мене так ненавидить. Я навіть намагався уникнути його озлобленості до мене. Але я здався, коли зрозумів, що з ним ніколи не зможу вчинити правильно.

« Погляньте, як вона сидить на підлозі, як дешева жебрачка», — почув я, як хтось сказав за спиною Акселя. Я відразу зрозумів, хто це був: «Я не здивований, це ваша справжня особистість», — додав він з глузуванням.

Глибоко в серці я молився, щоб усе закінчилося на образах Броуді. Але я був лише жартівником. Аксель підійшов до мене. Як і очікувалося, він шмагав мене всіма м’язами свого твердого тіла.

Біль пронизав мої вени, коли батіг кілька разів торкнувся моєї шкіри. «Обіцяю тобі, це буде супроводжуватися гарячою водою, якщо мені доведеться розбудити тебе завтра», — гавкнув він і сердито вирвався.

Я знову втягнув біль.

Не було часу лікувати рани. Я підвівся на ноги й почав виконувати нескінченний список справ. Принаймні я міг би з нетерпінням чекати роботи над моїм призначенням з Дерріком К.

У мене перехопило подих, коли я дивився, як Деррік іде до мене. Його уніформа була ідеально випрасуваною, з алігаторами. Його руки були в кишенях, що призвело до легкого згинання плечей. Мені не було ніякого діла все це відзначати, але я все одно зробив.

Це був лише я чи в нього справді була чарівна посмішка?

Я швидко відвів погляд і зробив так, ніби його не бачив. Я почав нишпорити по спині, наче хотів щось дістати.

Я знав, що він був поруч зі мною, коли його запах огортав мене. «Не кажи мені, що ти шукаєш мене», — сказав він найкрутішим голосом.

Я підвів очі й розреготався: «Тебе шукаєш? У цій моїй маленькій сумці?" - запитав я і знову засміявся.

Він засміявся, від якого моє серце розтануло. «Кожного разу можу сказати», — сказав він і сперся на мій стіл. «Що ти робиш сьогодні після школи?» запитав він; тихо постукуючи по столу.

Здавалося, що всі його натискання потрапляють мені на серце.

Бери себе в руки, Ешлі! Його хвилює лише завдання!

Як щодо чату вчора ввечері? Це мало для нього щось означати, чи не так? Сьогодні він здавався ще більш розслабленим біля мене. Можливо, чат змусив його відчути, що ми ближчі.

Це завдання, Ешлі!

Конфлікт у моїй голові ніби затьмарив мої думки. Я намагався застерегти себе. Він точно хотів, щоб ми поговорили про завдання. Або навіщо йому знати, що я роблю після школи?

Це було завдання, це точно було: «Я все ще чекаю на відповідь», — сказав він і поклав руку мені на плече.

Я відчув, як ударні хвилі вальсують по моєму тілу: «О це! Що я роблю сьогодні?» Це мала бути думка в моїй голові, але я вимовив її вголос.

Деррік розреготався: «Ти така мила, Ешлі. Ви справді мене про це питаєте?»

Мене називали багато, але мило?

Я навіть не знала, як на це відповісти. Я просто дивився на нього, сподіваючись, що щось прийде. Я відкрив рот, щоб відповісти, але не планував відповіді. Мабуть, він помітив вагання в моєму голосі, «шшшш», — почав він, і на частку секунди я подумав, що він збирається покласти палець на мої губи: «Я буду біля твого столу, щойно пролунає дзвінок. ", - сказав він і підморгнув.

О, чорт!

Я відчував різні емоції одночасно.

Що він збирався мені сказати? Якщо мова йшла про завдання, чому він просто не сказав? Він щось задумав? Або це просто я щось вигадував у своїй голові?

Ні, це було завдання.

Це мало бути завдання.